Кубіцька В.Б.,2025
ЛНУ імені Івана Франка, ЕКФМ-12с, 31.10.2025
Фінансовий лізинг в Україні: проблеми і напрямки вдосконалення
В умовах воєнної економіки, високої невизначеності та потреби бізнесу в оновленні основних засобів фінансовий лізинг є одним із ключових інструментів інвестування без негайного вилучення значних власних коштів. На відміну від банківського кредиту, лізинг поєднує фінансування з сервісною складовою (страхування, сервіс, викуп/повернення) й дозволяє гнучко розподіляти ризики між лізингодавцем, лізингоодержувачем та постачальником обладнання. З 1 липня 2020 року ринок небанківських фінпослуг, зокрема лізинг, регулює НБУ, що підвищило стандарти прозорості та нагляду за сегментом.[1]
Фінансовий лізинг в Україні регулюється спеціальним законом «Про фінансовий лізинг» № 1201-IX від 4 лютого 2021 року (гармонізація з практиками ЄС, усунення прогалин попереднього регулювання). Закон визначає правовий статус учасників, предмет лізингу, істотні умови договору та механізми захисту прав сторін. Важлива методологічна зміна: з 1 січня 2024 р. лізингодавці-юрособи набули статусу фінансових компаній у статистиці НБУ — це покращило порівнюваність і нагляд.[2]
За даними Non-bank Financial Sector Review (May 2025), у І кв. 2025 р. обсяги базових послуг фінкомпаній знизилися квартал-до-кварталу, однак щодо лізингу спостерігається важливий структурний тренд: після пікового 2024 року квартальний обсяг фінансового лізингу дещо зменшився (-4,5% кв/кв), проте в річному вимірі зріс майже на половину; водночас обсяг переданих у лізинг предметів стабільно збільшувався з І кв. 2024 р. і в звітному періоді сягнув близько 5 млрд грн. Це свідчить про живий попит бізнесу на реальні активи попри консервативніші нові видачі.[1]
Виділимо ключові проблеми розвитку фінансового лізингу:
• Дефіцит довгих гривневих ресурсів. Лізингові компанії залежать від коротких і/або дорогих пасивів; тривалість договорів і розмір авансу обмежуються, ефективна ставка зростає. [1]
• Валютний ризик імпортного обладнання. Більшість предметів лізингу імпортуються, ціна — у EUR/USD; доходи клієнтів здебільшого у гривні. Коливання курсу підвищують аванс/маржу або зсувають попит у дешевші категорії активів.
• Правозастосування при дефолті позичальника. Хоча профільний закон деталізує права сторін, фактично повернення активу може затягуватись (судові процедури, зберігання, реалізація), що збільшує собівартість продукту.[2]
• Операційні витрати та фрагментація процесів. Нотаріат, реєстри, перевірки, страхування, логістика, оцінка — істотна частка у платіжці клієнта, особливо для малих, середніх підприємств і в регіонах підвищеного ризику.
• Нерівномірний доступ МСП. Частина клієнтів має обмежену кредитну історію, нестачу застав/документів, що формує «кредитний розрив» і в лізингу. Потрібні гарантійні інструменти.
• Підвищені страхові премії та виключення за ризиками війни збільшують загальний вартість володіння й інколи роблять лізинг менш привабливим порівняно з відкладенням інвестицій (хоч міжнародні ініціативи поступово знижують ці бар’єри).[3]
Окреслені вище проблеми мають спільний знаменник — висока вартість ризику та транзакційні витрати по всьому життєвому циклу лізингу (від залучення ресурсів до повернення предмета). У результаті формується «цінова надбудова» над базовою ставкою фондування: премії за ліквідність і строк, за валютний ризик імпортного обладнання, за юридичні та операційні невизначеності, а також премія за слабкий вторинний ринок. Для МСП це проявляється у вищому авансі, коротших строках і меншому переліку доступних активів.
Інший вимір — інституційний. Навіть за наявності профільного закону, фрагментованість реєстрів і процедур (ідентифікація, нотаріат, обтяження, реєстрація та зняття з реєстрів, страхування, оцінка, реалізація повернених активів) створює затримки й витрати, які зрештою перекладаються на клієнта. Наявні механізми стягнення часто довші та дорожчі за ринкові альтернативи у країнах ЄС, що стримує конкуренцію та інновації продуктів (операційний лізинг тощо). Також попит на лізинг в Україні переважно зосереджений у сегментах авто/транспорту та окремих видах техніки, тоді як сучасні економіки опираються на ширший спектр лізингових рішень (ІТ-інфраструктура, медичне обладнання, енергоефективні рішення). Обмежена диверсифікація попиту означає вищу чутливість до циклів і курсових коливань.
Проаналізувавши проблематику вище, метою вдосконалення можна виділити - зменшення премії за ризик і витрати процесу, водночас розширення попиту за рахунок нових продуктів і прозорості. Комбінація правових, фінансових, технологічних і освітніх інструментів здатна на 2–3 роки вперед знизити ефективну ставку/аванс, подовжити строк угод і збільшити проникнення лізингу в інвестування малих та середніх підприємств.
Операційна «ціна» лізингу в Україні складається не лише з вартості фондування, а й із премій за правові, валютні та процесні ризики. Тому першочергово слід здешевити ресурс і подовжити строк, розгортаючи інструменти довгого гривневого фінансування та портфельного ризик-шерінгу: гарантовані випуски облігацій лізингодавців, лінії від держбанків/МФО з умовою передачі економії клієнту, а також гарантійні схеми для МСП у критичних галузях. Працездатність підходу вже підтверджує практика: у березні 2025 р. ЄБРР надав гарантію, що покриває до 50% кредитного ризику OTP Leasing на портфелі нових угод обсягом €160 млн — це знижує капітальні вимоги до ризику, дає змогу тримати м’якші аванси й строки та прямо впливає на кінцеву ставку для бізнесу. [5]
Паралельно потрібно довести до ладу правову інфраструктуру. Чинний Закон України «Про фінансовий лізинг» №1201-IX заклав сучасні засади й збалансував права сторін, однак для зняття «юридичної премії» у ціні варто забезпечити повну електронізацію життєвого циклу активу: єдиний реєстр предметів лізингу та обтяжень з міжвідомчими інтеграціями, чіткий пріоритет вимог лізингодавця, уніфіковані договірні положення щодо позасудового повернення предмета, прискорені процедури реалізації через публічні е-аукціони. Це скорочує час і витрати при дефолті, підвищує очікувану відновлюваність і, відповідно, дає простір для зниження маржі в ціноутворенні. [2]
Цифровізація та дані, ідея проста: перевести лізинг у «цифру» від заявки до повернення активу та навчитись однаково рахувати ризики. Це означає е-договір і дистанційну ідентифікацію замість поїздок до офісу; API-інтеграції з держреєстрами (щоб миттєво перевіряти ТЗ/обтяження/власника) замість паперових довідок. Хоча це вже частково в процесі: для віддаленої ідентифікації працює державна система BankID НБУ, а е-договори підписують КЕП/Дія.Підпис [1]; паралельно НБУ у 2025 році посилює та оновлює вимоги до звітності учасників небанківського ринку (що видно з травневого oгляду сектору та оголошених змін до правил), тобто рух іде, але система ще не повністю поєднана.
Нарешті, прозорість для МСП і продуктова інновація повинні скоротити інформаційну асиметрію й стимулювати попит. «Паспорт договору» з ефективною ставкою, повною вартістю володіння, графіком і правилами повернення, публічні калькулятори «лізинг vs кредит» у точці продажу, а також розширення лінійки роблять рішення порівняним і зрозумілим. У поєднанні з довгим ресурсом і кращим правозастосуванням це формує «ефект зчеплення»: нижчі аванси й ставки - ширший попит - краща диверсифікація портфеля - ще нижча собівартість ризику.
Висновки
Фінансовий лізинг залишається важливим каналом відновлення інвестицій бізнесу, особливо МСП, у період, коли звичайний кредит часто недоступний або надто дорогий. Ринок поступово відновлюється: попит на предмети лізингу зростає, а міжнародні інституції надають гарантійні інструменти для масштабування портфелів. Водночас стійкий розвиток сегмента вимагає вирішення стримуючих чинників: довге гривневе фондування, ефективне повернення предмета лізингу, цифровізація процесів і прозорість ціноутворення для клієнта. Фокус на правовій інфраструктурі, вторинному ринку, продуктовій інновації та державно-донорській підтримці дасть змогу знизити ставки/аванси, розширити доступ МСП і пришвидшити модернізацію капіталу підприємств.
Список використаної літератури
1. Supervision over Nonbank Financial Services Market. National Bank of Ukraine. URL: https://bank.gov.ua/en/supervision/nonbanks?utm_source (дата звернення: 28.10.2025)
2. Про фінансовий лізинг. Official website of the Parliament of Ukraine. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/en/1201-20/card8?utm_source (дата звернення: 28.10.2025)
3. Reuters. EBRD launches €110 mln guarantee for Ukraine war-risk insurance 12.12.2024. Режим доступу: https://www.reuters.com/markets/europe/ebrd-launches-110-mln-euro-guarantee-ukraine-war-risk-insurance-2024-12-12/ (дата звернення: 28.10.2025)
4. EBRD extends new guarantee to OTP Leasing Ukraine to unlock €160 million of new finance. Home. URL: https://www.ebrd.com/home/news-and-events/news/2025/ebrd-extends-new-guarantee-to-otp-leasing-ukraine-to-unlock--160.html?utm_source (дата звернення: 28.10.2025)
5. Національний банк України. URL: https://bank.gov.ua/admin_uploads/article/Nonbanking_Sector_Review_2025-03_eng.pdf?v=12&utm_source (дата звернення: 28.10.2025)
ЛНУ імені Івана Франка, ЕКФМ-12с, 31.10.2025
Фінансовий лізинг в Україні: проблеми і напрямки вдосконалення
В умовах воєнної економіки, високої невизначеності та потреби бізнесу в оновленні основних засобів фінансовий лізинг є одним із ключових інструментів інвестування без негайного вилучення значних власних коштів. На відміну від банківського кредиту, лізинг поєднує фінансування з сервісною складовою (страхування, сервіс, викуп/повернення) й дозволяє гнучко розподіляти ризики між лізингодавцем, лізингоодержувачем та постачальником обладнання. З 1 липня 2020 року ринок небанківських фінпослуг, зокрема лізинг, регулює НБУ, що підвищило стандарти прозорості та нагляду за сегментом.[1]
Фінансовий лізинг в Україні регулюється спеціальним законом «Про фінансовий лізинг» № 1201-IX від 4 лютого 2021 року (гармонізація з практиками ЄС, усунення прогалин попереднього регулювання). Закон визначає правовий статус учасників, предмет лізингу, істотні умови договору та механізми захисту прав сторін. Важлива методологічна зміна: з 1 січня 2024 р. лізингодавці-юрособи набули статусу фінансових компаній у статистиці НБУ — це покращило порівнюваність і нагляд.[2]
За даними Non-bank Financial Sector Review (May 2025), у І кв. 2025 р. обсяги базових послуг фінкомпаній знизилися квартал-до-кварталу, однак щодо лізингу спостерігається важливий структурний тренд: після пікового 2024 року квартальний обсяг фінансового лізингу дещо зменшився (-4,5% кв/кв), проте в річному вимірі зріс майже на половину; водночас обсяг переданих у лізинг предметів стабільно збільшувався з І кв. 2024 р. і в звітному періоді сягнув близько 5 млрд грн. Це свідчить про живий попит бізнесу на реальні активи попри консервативніші нові видачі.[1]
Виділимо ключові проблеми розвитку фінансового лізингу:
• Дефіцит довгих гривневих ресурсів. Лізингові компанії залежать від коротких і/або дорогих пасивів; тривалість договорів і розмір авансу обмежуються, ефективна ставка зростає. [1]
• Валютний ризик імпортного обладнання. Більшість предметів лізингу імпортуються, ціна — у EUR/USD; доходи клієнтів здебільшого у гривні. Коливання курсу підвищують аванс/маржу або зсувають попит у дешевші категорії активів.
• Правозастосування при дефолті позичальника. Хоча профільний закон деталізує права сторін, фактично повернення активу може затягуватись (судові процедури, зберігання, реалізація), що збільшує собівартість продукту.[2]
• Операційні витрати та фрагментація процесів. Нотаріат, реєстри, перевірки, страхування, логістика, оцінка — істотна частка у платіжці клієнта, особливо для малих, середніх підприємств і в регіонах підвищеного ризику.
• Нерівномірний доступ МСП. Частина клієнтів має обмежену кредитну історію, нестачу застав/документів, що формує «кредитний розрив» і в лізингу. Потрібні гарантійні інструменти.
• Підвищені страхові премії та виключення за ризиками війни збільшують загальний вартість володіння й інколи роблять лізинг менш привабливим порівняно з відкладенням інвестицій (хоч міжнародні ініціативи поступово знижують ці бар’єри).[3]
Окреслені вище проблеми мають спільний знаменник — висока вартість ризику та транзакційні витрати по всьому життєвому циклу лізингу (від залучення ресурсів до повернення предмета). У результаті формується «цінова надбудова» над базовою ставкою фондування: премії за ліквідність і строк, за валютний ризик імпортного обладнання, за юридичні та операційні невизначеності, а також премія за слабкий вторинний ринок. Для МСП це проявляється у вищому авансі, коротших строках і меншому переліку доступних активів.
Інший вимір — інституційний. Навіть за наявності профільного закону, фрагментованість реєстрів і процедур (ідентифікація, нотаріат, обтяження, реєстрація та зняття з реєстрів, страхування, оцінка, реалізація повернених активів) створює затримки й витрати, які зрештою перекладаються на клієнта. Наявні механізми стягнення часто довші та дорожчі за ринкові альтернативи у країнах ЄС, що стримує конкуренцію та інновації продуктів (операційний лізинг тощо). Також попит на лізинг в Україні переважно зосереджений у сегментах авто/транспорту та окремих видах техніки, тоді як сучасні економіки опираються на ширший спектр лізингових рішень (ІТ-інфраструктура, медичне обладнання, енергоефективні рішення). Обмежена диверсифікація попиту означає вищу чутливість до циклів і курсових коливань.
Проаналізувавши проблематику вище, метою вдосконалення можна виділити - зменшення премії за ризик і витрати процесу, водночас розширення попиту за рахунок нових продуктів і прозорості. Комбінація правових, фінансових, технологічних і освітніх інструментів здатна на 2–3 роки вперед знизити ефективну ставку/аванс, подовжити строк угод і збільшити проникнення лізингу в інвестування малих та середніх підприємств.
Операційна «ціна» лізингу в Україні складається не лише з вартості фондування, а й із премій за правові, валютні та процесні ризики. Тому першочергово слід здешевити ресурс і подовжити строк, розгортаючи інструменти довгого гривневого фінансування та портфельного ризик-шерінгу: гарантовані випуски облігацій лізингодавців, лінії від держбанків/МФО з умовою передачі економії клієнту, а також гарантійні схеми для МСП у критичних галузях. Працездатність підходу вже підтверджує практика: у березні 2025 р. ЄБРР надав гарантію, що покриває до 50% кредитного ризику OTP Leasing на портфелі нових угод обсягом €160 млн — це знижує капітальні вимоги до ризику, дає змогу тримати м’якші аванси й строки та прямо впливає на кінцеву ставку для бізнесу. [5]
Паралельно потрібно довести до ладу правову інфраструктуру. Чинний Закон України «Про фінансовий лізинг» №1201-IX заклав сучасні засади й збалансував права сторін, однак для зняття «юридичної премії» у ціні варто забезпечити повну електронізацію життєвого циклу активу: єдиний реєстр предметів лізингу та обтяжень з міжвідомчими інтеграціями, чіткий пріоритет вимог лізингодавця, уніфіковані договірні положення щодо позасудового повернення предмета, прискорені процедури реалізації через публічні е-аукціони. Це скорочує час і витрати при дефолті, підвищує очікувану відновлюваність і, відповідно, дає простір для зниження маржі в ціноутворенні. [2]
Цифровізація та дані, ідея проста: перевести лізинг у «цифру» від заявки до повернення активу та навчитись однаково рахувати ризики. Це означає е-договір і дистанційну ідентифікацію замість поїздок до офісу; API-інтеграції з держреєстрами (щоб миттєво перевіряти ТЗ/обтяження/власника) замість паперових довідок. Хоча це вже частково в процесі: для віддаленої ідентифікації працює державна система BankID НБУ, а е-договори підписують КЕП/Дія.Підпис [1]; паралельно НБУ у 2025 році посилює та оновлює вимоги до звітності учасників небанківського ринку (що видно з травневого oгляду сектору та оголошених змін до правил), тобто рух іде, але система ще не повністю поєднана.
Нарешті, прозорість для МСП і продуктова інновація повинні скоротити інформаційну асиметрію й стимулювати попит. «Паспорт договору» з ефективною ставкою, повною вартістю володіння, графіком і правилами повернення, публічні калькулятори «лізинг vs кредит» у точці продажу, а також розширення лінійки роблять рішення порівняним і зрозумілим. У поєднанні з довгим ресурсом і кращим правозастосуванням це формує «ефект зчеплення»: нижчі аванси й ставки - ширший попит - краща диверсифікація портфеля - ще нижча собівартість ризику.
Висновки
Фінансовий лізинг залишається важливим каналом відновлення інвестицій бізнесу, особливо МСП, у період, коли звичайний кредит часто недоступний або надто дорогий. Ринок поступово відновлюється: попит на предмети лізингу зростає, а міжнародні інституції надають гарантійні інструменти для масштабування портфелів. Водночас стійкий розвиток сегмента вимагає вирішення стримуючих чинників: довге гривневе фондування, ефективне повернення предмета лізингу, цифровізація процесів і прозорість ціноутворення для клієнта. Фокус на правовій інфраструктурі, вторинному ринку, продуктовій інновації та державно-донорській підтримці дасть змогу знизити ставки/аванси, розширити доступ МСП і пришвидшити модернізацію капіталу підприємств.
Список використаної літератури
1. Supervision over Nonbank Financial Services Market. National Bank of Ukraine. URL: https://bank.gov.ua/en/supervision/nonbanks?utm_source (дата звернення: 28.10.2025)
2. Про фінансовий лізинг. Official website of the Parliament of Ukraine. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/en/1201-20/card8?utm_source (дата звернення: 28.10.2025)
3. Reuters. EBRD launches €110 mln guarantee for Ukraine war-risk insurance 12.12.2024. Режим доступу: https://www.reuters.com/markets/europe/ebrd-launches-110-mln-euro-guarantee-ukraine-war-risk-insurance-2024-12-12/ (дата звернення: 28.10.2025)
4. EBRD extends new guarantee to OTP Leasing Ukraine to unlock €160 million of new finance. Home. URL: https://www.ebrd.com/home/news-and-events/news/2025/ebrd-extends-new-guarantee-to-otp-leasing-ukraine-to-unlock--160.html?utm_source (дата звернення: 28.10.2025)
5. Національний банк України. URL: https://bank.gov.ua/admin_uploads/article/Nonbanking_Sector_Review_2025-03_eng.pdf?v=12&utm_source (дата звернення: 28.10.2025)
