Шульгач Олена ЕКО-31с
Офшорна павутина: як український бізнес
Офшоризація української економіки — це явище не нове, але його масштаб і наслідки набули особливої гостроти в умовах війни та фінансової нестабільності. Більшість великого бізнесу, а також частина високопосадовців та політиків роками використовують офшорні компанії для приховування реального прибутку, уникнення податків або навіть відмивання грошей. Результати розслідувань — зокрема таких, як Pandora Papers чи Panama Papers — чітко демонструють: офшорні юрисдикції є не просто інструментом оптимізації, а ключовою ланкою у системі виведення капіталу з країни.
За типовою схемою, українська компанія закуповує товари або послуги через пов’язану юридичну особу, зареєстровану на Кіпрі, в Белізі або на Британських Віргінських островах. Ціна при цьому суттєво завищується або занижується — залежно від цілей. У результаті кошти “перетікають” за кордон, а податкові органи в Україні фіксують мінімальний прибуток. Такі угоди, хоч і мають формальну законність, по суті є фіктивними, адже не мають економічної доцільності. Часто це просто «прокладки», які не ведуть реальної діяльності.
Щороку, за оцінками незалежних експертів, Україна втрачає від 5 до 10 мільярдів доларів США через офшорні схеми. Ці кошти могли б працювати в економіці — створювати нові робочі місця, покращувати інфраструктуру, фінансувати соціальні програми. Утім, вони осідають на приватних рахунках у Лондоні, Дубаї, Женеві або через криптовалюту — на біржах із сумнівною юрисдикцією.
Окрема проблема — це використання офшорів для прихованого володіння українськими активами. Дуже часто реальний власник підприємства, об’єкта нерухомості чи ЗМІ приховується за багаторівневою мережею компаній-нерезидентів. Це ускладнює не лише податковий контроль, а й боротьбу з корупцією, рейдерством і політичною залежністю медіа.
Що з цим робити? В першу чергу, потрібно посилити податкове та фінансове регулювання операцій з пов’язаними особами. Україна має ратифікувати та повноцінно імплементувати вимоги Плану BEPS, який передбачає прозоре оподаткування багатонаціональних компаній. Також важливо створити ефективну систему бенефіціарного контролю — щоб жоден посадовець або підприємець не міг ховатися за номінальними структурами. Окрім цього, потрібна реформа ДПС у напрямку аналітики трансфертного ціноутворення.
В умовах війни, коли кожна гривня в бюджеті має значення, держава просто не має права ігнорувати офшорні втрати. Лише чіткий контроль, прозорість власності та міжнародна співпраця можуть зруйнувати павутину, в якій щороку губиться економічне майбутнє України.
Офшорна павутина: як український бізнес
Офшоризація української економіки — це явище не нове, але його масштаб і наслідки набули особливої гостроти в умовах війни та фінансової нестабільності. Більшість великого бізнесу, а також частина високопосадовців та політиків роками використовують офшорні компанії для приховування реального прибутку, уникнення податків або навіть відмивання грошей. Результати розслідувань — зокрема таких, як Pandora Papers чи Panama Papers — чітко демонструють: офшорні юрисдикції є не просто інструментом оптимізації, а ключовою ланкою у системі виведення капіталу з країни.
За типовою схемою, українська компанія закуповує товари або послуги через пов’язану юридичну особу, зареєстровану на Кіпрі, в Белізі або на Британських Віргінських островах. Ціна при цьому суттєво завищується або занижується — залежно від цілей. У результаті кошти “перетікають” за кордон, а податкові органи в Україні фіксують мінімальний прибуток. Такі угоди, хоч і мають формальну законність, по суті є фіктивними, адже не мають економічної доцільності. Часто це просто «прокладки», які не ведуть реальної діяльності.
Щороку, за оцінками незалежних експертів, Україна втрачає від 5 до 10 мільярдів доларів США через офшорні схеми. Ці кошти могли б працювати в економіці — створювати нові робочі місця, покращувати інфраструктуру, фінансувати соціальні програми. Утім, вони осідають на приватних рахунках у Лондоні, Дубаї, Женеві або через криптовалюту — на біржах із сумнівною юрисдикцією.
Окрема проблема — це використання офшорів для прихованого володіння українськими активами. Дуже часто реальний власник підприємства, об’єкта нерухомості чи ЗМІ приховується за багаторівневою мережею компаній-нерезидентів. Це ускладнює не лише податковий контроль, а й боротьбу з корупцією, рейдерством і політичною залежністю медіа.
Що з цим робити? В першу чергу, потрібно посилити податкове та фінансове регулювання операцій з пов’язаними особами. Україна має ратифікувати та повноцінно імплементувати вимоги Плану BEPS, який передбачає прозоре оподаткування багатонаціональних компаній. Також важливо створити ефективну систему бенефіціарного контролю — щоб жоден посадовець або підприємець не міг ховатися за номінальними структурами. Окрім цього, потрібна реформа ДПС у напрямку аналітики трансфертного ціноутворення.
В умовах війни, коли кожна гривня в бюджеті має значення, держава просто не має права ігнорувати офшорні втрати. Лише чіткий контроль, прозорість власності та міжнародна співпраця можуть зруйнувати павутину, в якій щороку губиться економічне майбутнє України.
