Лазунда А.В.
студентка групи Екф-45с
Львівського національного університету імені Івана Франка
м. Львів, Україна
Необхідність підвищення ефективності функціонування фінансового ринку в умовах виходу України з економічної кризи зумовлює пошук адекватних сьогоденних методів його регулювання. Практика попередніх років показала, що державне регулювання фінансового ринку нашої країни не забезпечує ефективного його функціонування.
Вагомий внесок у дослідження теоретичних і практичних аспектів регулювання фінансового ринку здійснили такі науковці, як А. Алєксєєнко, Дж. Аккерлоф, О. Білорус, Є Дж. Кейнс, Р. Рак, Дж. Стігліц, В. Федосов та інші. Віддаючи належне високому рівню наукових робіт, перелічених вище авторів, вимагають додаткових досліджень питання регулювання фінансового ринку постсоціалістичних та пострадянських країн, які знаходяться на етапі виходу з кризи. Аналіз світового досвіду показує, що в таких умовах все більшу роль у регулюванні фінансового ринку відіграють саморегулівні організації як інститути фінансового ринку. Тому, важливо подібний досвід застосовувати і в Україні, врахувавши специфіку фінансового ринку нашої країни, щоб прискорити подолання фінансової кризи.
Складність виявлення ефективних форм і методів регулювання фінансового ринку в умовах нестабільності світового фінансового середовища пояснюється як неоднозначністю трактування даної категорії, так і важкістю виявлення чинників впливу на його розвиток в сучасних умовах (1% населення планети володіє 50% світового багатства). В цьому плані заслуговують на увагу слова колишнього Президента США Барака Обами про те що «…Найбільше демократія руйнується тоді, коли пересічні люди відчувають, що їхня думка не має значення; що система сфальсифікована на користь багатих і впливових або якогось вузького інтересу» [1, с. 3].
Враховуючи вище висвітлене, важливо доповнити державне регулювання фінансового ринку України формами саморегулювання з метою максимального задоволення інтересів як великих, так і дрібних інвесторів. Досить часто фінансовий ринок країни ототожнюють з такими поняттями як фондовий ринок, ринок фінансових послуг, ринок цінних паперів, валютний ринок тощо. На мій погляд, вказані поняття характеризують окремі складові фінансового ринку. Фінансовий ринок – це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами і позичальниками за допомогою посередників і фінансових інститутів. Складовими фінансового ринку є ринок матеріальних активів, ринок цінних паперів, ринки деривативів, ринок заставних, ринок банківських кредитів, ринок інвестицій, ринок валютних цінностей [2, с. 234-236].
До глобальних чинників впливу на фінансовий ринок України слід віднести й такий чинник, як лібералізація світового фінансового середовища. В останнє десятиліття проявився й такий геополітичний чинник, як зростання ролі інституційних інвесторів на світовому фінансовому ринку [3, с. 292]. По-перше, вони трансформують заощадження суб’єктів господарювання в інвестиції. По-друге, глобалізація фінансових ринків зумовлює зростання обсягів міжнародних інвестицій і транскордонних пропозицій послуг інституційних інвесторів, що забезпечує економію на трансакційних витратах. По-третє, інституційні інвестори володіють інформаційним простором і це сприяє визначеності економічного середовища. По-четверте, інституційні інвестори мають можливість диверсифікувати портфель на зарубіжних фінансових ринках. В процесі регулювання фінансового ринку України необхідно враховувати й такий геоекономічний чинник як гіперфінансіоналізація світової економіки, виявлений академіком НАН України О. Білорусом [4, с. 24]. Це явище стало результатом як глобалізації, так і лібералізації світової економіки. Полягає у надмірному впливу фінансового ринку на економіку розвинутих країн та країн, що розвиваються; у відриві фінансів від реальної економіки; у надмірному впливі фінансів на реальну економіку, що призводить до її деградації та уповільнення.
Широковживане поняття «фінансіоналізація» визначається як процес трансформації фінансового капіталу у фіктивний і віртуальний капітали та його відділення від реальної економіки, виробничої сфери, що призводить до переходу фіктивного капіталу в спекулятивний капітал, який перестає обслуговувати виробничу сферу, беручи її під свій повний контроль та створюючи тим самим нову форму глобальної експлуатації [4, c. 25].
В теперішніх умовах мова повинна йти вже не про фінансіоналізацію, а про гіперфінансіоналізацію всієї світової економіки. Процеси фінансіоналізації, на думку академіка НАН України О. Білоруса, стали головною причиною фінансово-економічної кризи 2007-2010 рр. Про це говорять й інші відомі вчені, зокрема «… сучасні комбіновано-гібридні кризи не виконують творчих функцій (як стандартні кризи надвиробництва), посилюючи свій руйнівний вплив у світовому масштабі» [5, c. 7].
Крім об’єктивних чинників, що дестабілізують світову фінансову систему, Роджер М. Мартин виділяє й такий як надмірна оплата творчих здібностей керівників фінансових структур (насамперед хедж-фондів), які дуже зацікавлені у значній волатильності фінансових ринків. Це, у свою чергу, шкодить розвитку ринку цінних паперів, пенсійних фондів тощо [5, с. 21].
Слід також взяти до уваги висновок відомого українського фінансиста д.е.н., проф. А. С. Гальчинського про те, що в нових умовах глобалізації Європа поки не сформувала механізмів власної адаптації до цих перетворень. Країни наздоганяючої модернізації мають очевидні переваги – у них є можливість діяти на випередження. Так уже кілька століть роблять США. Країна, яка є породженням Європи, акумулює в собі більше Європи, ніж у самій Європі. І це не тільки історія минулого. Це й стратегія сучасної Америки [6].
не тільки історія минулого. Це й стратегія сучасної Америки [6].
Головним недоліком інвестиційної діяльності в Україні є те, що інвестиції спрямовуються у вже розвинені сфери економіки та у найбільш розвинені регіони. Так, до восьми регіонів (Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Київської, Львівської, Одеської, Запорізької областей, АР Крим та до м. Києва) надходило 90% всіх залучених прямих іноземних інвестицій. Таке спрямування прямих іноземних інвестицій в регіональному розрізі не сприяє рівномірному соціально-економічному розвитку регіонів [7, с. 302].
Отже, з метою удосконалення державного регулювання на фінансовому ринку України необхідно запровадити наступні заходи:
- оподаткування перенесеної відсоткової ставки як звичайного доходу. Це сприятиме податковій справедливості: мільярдери з хедж-фондів більше не платитимуть у середньому нижчі податки, ніж звичайні робітники, що принесе додатковий дохід до казни ;
- оподаткування біржових транзакцій. Уряд має накласти на оборудки з акціями щось на кшталт запропонованого для міжнародних фінансових транзакцій «податку Тобіна». Усе, що віднадить трейдерів від стратегії швидких оборудок, є чистим благом;
- перегляд загальної структури оподаткування.
Список використаних джерел:
1.Газета День. – 2016. – 14 січня. – с.3.
2.Карлін М. І. Фінансова доходах система України : навч. посіб./ М. І. Карлін. – К. : Знання, 2007.- 324с.
3.Алексєєнко Л. М. Впровадження технологій фінансового маркетингу у процесі відбору інвестиційних проектів для інституційних інвесторів / Л. М. Алексєєнко, М. В. Стецько, Н. В. Радова // Наукові записки. Серія «Економіка» : зб. наук. праць . – Острог : Вид-во НУ «Острозька академія», 2012. – Вип.19. – с. 472.
4.Білорус О. Г. Гіперфінансіоналізація світової економіки та її глобальні наслідки / О. Г. Білорус // Фінанси України. – 2014. - №10. – с.24-31.
5.Федосов В. Інституційна фінансова інфраструктура України : сучасний стан та проблеми розвитку / В. Федосов, В. Опарін, С. Льовочкін // Фінанси України. – 2008. - №12. – с.3-21.
6. Дзеркало тижня. – 2016. – 30 січня. – с. 6.
7. Проблеми розвитку фінансової системи України та шляхи їх вирішення : монографія / М. І. Карлін, Ю. В. Шулик, А. В. Кулай та [ін.]; за ред. д-ра екон. наук, проф. М. І. Карліна. – Луцьк: Вежа-Друк, 2014. – 364 с.
8.Івашко О. А. Теорія фінансів: навчальний посібник / О. А. Івашко. – Луцьк «Вежа-Друк», 2014. – 404 с
студентка групи Екф-45с
Львівського національного університету імені Івана Франка
м. Львів, Україна
Чинники впливу на регулювання фінансового ринку України в умовах посилення нестабільності світового фінансового середовища
Необхідність підвищення ефективності функціонування фінансового ринку в умовах виходу України з економічної кризи зумовлює пошук адекватних сьогоденних методів його регулювання. Практика попередніх років показала, що державне регулювання фінансового ринку нашої країни не забезпечує ефективного його функціонування.
Вагомий внесок у дослідження теоретичних і практичних аспектів регулювання фінансового ринку здійснили такі науковці, як А. Алєксєєнко, Дж. Аккерлоф, О. Білорус, Є Дж. Кейнс, Р. Рак, Дж. Стігліц, В. Федосов та інші. Віддаючи належне високому рівню наукових робіт, перелічених вище авторів, вимагають додаткових досліджень питання регулювання фінансового ринку постсоціалістичних та пострадянських країн, які знаходяться на етапі виходу з кризи. Аналіз світового досвіду показує, що в таких умовах все більшу роль у регулюванні фінансового ринку відіграють саморегулівні організації як інститути фінансового ринку. Тому, важливо подібний досвід застосовувати і в Україні, врахувавши специфіку фінансового ринку нашої країни, щоб прискорити подолання фінансової кризи.
Складність виявлення ефективних форм і методів регулювання фінансового ринку в умовах нестабільності світового фінансового середовища пояснюється як неоднозначністю трактування даної категорії, так і важкістю виявлення чинників впливу на його розвиток в сучасних умовах (1% населення планети володіє 50% світового багатства). В цьому плані заслуговують на увагу слова колишнього Президента США Барака Обами про те що «…Найбільше демократія руйнується тоді, коли пересічні люди відчувають, що їхня думка не має значення; що система сфальсифікована на користь багатих і впливових або якогось вузького інтересу» [1, с. 3].
Враховуючи вище висвітлене, важливо доповнити державне регулювання фінансового ринку України формами саморегулювання з метою максимального задоволення інтересів як великих, так і дрібних інвесторів. Досить часто фінансовий ринок країни ототожнюють з такими поняттями як фондовий ринок, ринок фінансових послуг, ринок цінних паперів, валютний ринок тощо. На мій погляд, вказані поняття характеризують окремі складові фінансового ринку. Фінансовий ринок – це механізм перерозподілу капіталу між кредиторами і позичальниками за допомогою посередників і фінансових інститутів. Складовими фінансового ринку є ринок матеріальних активів, ринок цінних паперів, ринки деривативів, ринок заставних, ринок банківських кредитів, ринок інвестицій, ринок валютних цінностей [2, с. 234-236].
До глобальних чинників впливу на фінансовий ринок України слід віднести й такий чинник, як лібералізація світового фінансового середовища. В останнє десятиліття проявився й такий геополітичний чинник, як зростання ролі інституційних інвесторів на світовому фінансовому ринку [3, с. 292]. По-перше, вони трансформують заощадження суб’єктів господарювання в інвестиції. По-друге, глобалізація фінансових ринків зумовлює зростання обсягів міжнародних інвестицій і транскордонних пропозицій послуг інституційних інвесторів, що забезпечує економію на трансакційних витратах. По-третє, інституційні інвестори володіють інформаційним простором і це сприяє визначеності економічного середовища. По-четверте, інституційні інвестори мають можливість диверсифікувати портфель на зарубіжних фінансових ринках. В процесі регулювання фінансового ринку України необхідно враховувати й такий геоекономічний чинник як гіперфінансіоналізація світової економіки, виявлений академіком НАН України О. Білорусом [4, с. 24]. Це явище стало результатом як глобалізації, так і лібералізації світової економіки. Полягає у надмірному впливу фінансового ринку на економіку розвинутих країн та країн, що розвиваються; у відриві фінансів від реальної економіки; у надмірному впливі фінансів на реальну економіку, що призводить до її деградації та уповільнення.
Широковживане поняття «фінансіоналізація» визначається як процес трансформації фінансового капіталу у фіктивний і віртуальний капітали та його відділення від реальної економіки, виробничої сфери, що призводить до переходу фіктивного капіталу в спекулятивний капітал, який перестає обслуговувати виробничу сферу, беручи її під свій повний контроль та створюючи тим самим нову форму глобальної експлуатації [4, c. 25].
В теперішніх умовах мова повинна йти вже не про фінансіоналізацію, а про гіперфінансіоналізацію всієї світової економіки. Процеси фінансіоналізації, на думку академіка НАН України О. Білоруса, стали головною причиною фінансово-економічної кризи 2007-2010 рр. Про це говорять й інші відомі вчені, зокрема «… сучасні комбіновано-гібридні кризи не виконують творчих функцій (як стандартні кризи надвиробництва), посилюючи свій руйнівний вплив у світовому масштабі» [5, c. 7].
Крім об’єктивних чинників, що дестабілізують світову фінансову систему, Роджер М. Мартин виділяє й такий як надмірна оплата творчих здібностей керівників фінансових структур (насамперед хедж-фондів), які дуже зацікавлені у значній волатильності фінансових ринків. Це, у свою чергу, шкодить розвитку ринку цінних паперів, пенсійних фондів тощо [5, с. 21].
Слід також взяти до уваги висновок відомого українського фінансиста д.е.н., проф. А. С. Гальчинського про те, що в нових умовах глобалізації Європа поки не сформувала механізмів власної адаптації до цих перетворень. Країни наздоганяючої модернізації мають очевидні переваги – у них є можливість діяти на випередження. Так уже кілька століть роблять США. Країна, яка є породженням Європи, акумулює в собі більше Європи, ніж у самій Європі. І це не тільки історія минулого. Це й стратегія сучасної Америки [6].
не тільки історія минулого. Це й стратегія сучасної Америки [6].
Головним недоліком інвестиційної діяльності в Україні є те, що інвестиції спрямовуються у вже розвинені сфери економіки та у найбільш розвинені регіони. Так, до восьми регіонів (Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Київської, Львівської, Одеської, Запорізької областей, АР Крим та до м. Києва) надходило 90% всіх залучених прямих іноземних інвестицій. Таке спрямування прямих іноземних інвестицій в регіональному розрізі не сприяє рівномірному соціально-економічному розвитку регіонів [7, с. 302].
Отже, з метою удосконалення державного регулювання на фінансовому ринку України необхідно запровадити наступні заходи:
- оподаткування перенесеної відсоткової ставки як звичайного доходу. Це сприятиме податковій справедливості: мільярдери з хедж-фондів більше не платитимуть у середньому нижчі податки, ніж звичайні робітники, що принесе додатковий дохід до казни ;
- оподаткування біржових транзакцій. Уряд має накласти на оборудки з акціями щось на кшталт запропонованого для міжнародних фінансових транзакцій «податку Тобіна». Усе, що віднадить трейдерів від стратегії швидких оборудок, є чистим благом;
- перегляд загальної структури оподаткування.
Список використаних джерел:
1.Газета День. – 2016. – 14 січня. – с.3.
2.Карлін М. І. Фінансова доходах система України : навч. посіб./ М. І. Карлін. – К. : Знання, 2007.- 324с.
3.Алексєєнко Л. М. Впровадження технологій фінансового маркетингу у процесі відбору інвестиційних проектів для інституційних інвесторів / Л. М. Алексєєнко, М. В. Стецько, Н. В. Радова // Наукові записки. Серія «Економіка» : зб. наук. праць . – Острог : Вид-во НУ «Острозька академія», 2012. – Вип.19. – с. 472.
4.Білорус О. Г. Гіперфінансіоналізація світової економіки та її глобальні наслідки / О. Г. Білорус // Фінанси України. – 2014. - №10. – с.24-31.
5.Федосов В. Інституційна фінансова інфраструктура України : сучасний стан та проблеми розвитку / В. Федосов, В. Опарін, С. Льовочкін // Фінанси України. – 2008. - №12. – с.3-21.
6. Дзеркало тижня. – 2016. – 30 січня. – с. 6.
7. Проблеми розвитку фінансової системи України та шляхи їх вирішення : монографія / М. І. Карлін, Ю. В. Шулик, А. В. Кулай та [ін.]; за ред. д-ра екон. наук, проф. М. І. Карліна. – Луцьк: Вежа-Друк, 2014. – 364 с.
8.Івашко О. А. Теорія фінансів: навчальний посібник / О. А. Івашко. – Луцьк «Вежа-Друк», 2014. – 404 с
