УДК 336
© Чорний О.Ю., 2011
ЛНУ імені Івана Франка, ЕкфМ-51с
Нефінансові ризики у діяльності вітчизняних банків
У ринковій системі господарювання будь-яка угода, операція або рішення містять елементи ризику. Це пов'язано не лише з діяльністю самого підприємця, а й з іншими об'єктивними причинами. Ризикова ситуація не завжди виникає через те, що підприємець не знає чого прагне, чи погано орієнтується у навколишньому середовищі. Економічні суб'єкти у будь-якій сфері приймають рішення на основі недосконалої конкуренції і не можуть з певністю передбачити наслідки винесених рішень [3]. На нашу думку, головною проблемою більшості вітчизняних суб'єктів господарювання є їх неадаптованість до ринкових умов, а головне - до господарського ризику, рівень якого протягом останніх років помітно зростає. Саме тому із розвитком ринкових відносин в Україні актуальним постає питання аналізу факторів ризику. Значних результатів у теорії та моделюванні ризику досягла українська (зокрема київська) школа на чолі з такими вченими, як В. С. Михалевич, Ю. М. Єрмольев, О. І. Ястремський та їхніми учнями [7; 8; 14]. Учені цієї школи роблять суттєвий внесок як у методологічні питання дослідження теорії ризику та невизначеності, так і стосовно його інструментарію. Серед інших дослідників даної проблематики можна виділити В. Успаленко, Б. Гардінеру, І. Балабанову, І. Лукасевича, В. Черкасова, К. Шелехова, В. Бигдаша та інших [3, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 12, 13].
Завдяки розширенню спектра банківських послуг та мережі банків по всьому світу, банківські нефінансові ризики виходять на перше місце за рівнем небезпеки. Донедавна робота банків була простішою, оскільки вони оперували у замкнених громадах або регіонах, надавали однорідні послуги, а тому не приділяли цим ризикам належної уваги. Сьогодні ситуація змінилася, відповідно до Другої базельської угоди про капітал (Базель II) нефінансові ризики включені до формули розрахунку капіталу.
Відповідно до Методичних вказівок Національного банку України "Система оцінки ризиків" ризик - це ймовірність того, що події, очікувані або неочікувані, можуть мати негативний вплив на капітал та/або надходження банку [1].
Тобто банківський ризик - це можливість втрат для банку у разі виникнення певних несприятливих для нього обставин. При цьому ці обставини не обов'язково мають бути пов'язані з фінансовою активністю банку.
Сьогодні виділяють такі основні категорії банківських ризиків: кредитний, ліквідності, ринковий, операційний, процентної ставки, валютний, операційно-технологічний, юридичний, репутації, стратегічний тощо. Банки можуть виділяти набагато більше підвидів ризиків, проте перелічені вище категорії є основними.
Згідно з Методичними вказівками Національного банку України "Система оцінки ризиків" стратегічним напрямом наглядової політики Національного банку України є управління ризиками на основі їх кількісної оцінки. Однак нефінансові ризики не можуть бути оцінені кількісно через неможливість достовірної оцінки ймовірності їх виникнення, величини збитків, до яких вони можуть призвести, величини втрати капіталу. Тобто, із зазначених ризиків останні три, а саме юридичний, репутації та стратегічний, які є нефінансовими, вважаються такими, що не піддаються кількісній оцінці.
Нефінансові ризики залежать не тільки від об'єктивних факторів, але й від того, яким чином побудована в банку система внутрішнього контролю та від людського фактору [3]. Отже, очевидно, що достовірна оцінка ймовірності виникнення цих ризиків та їх впливу на надходження та капітал банку є неможливою. Так, при порушенні законодавства, тобто виникненні юридичного ризику, неможливо точно визначити, які саме контрзаходи будуть застосовані до банку, оскільки юридичні санкції завжди передбачають альтернативні покарання, залишаючи певний простір для власного розсуду чи рішення відповідної посадової особи.
Окрім цього, на відміну від фінансових ризиків, для нефінансових не можна застосовувати поняття допустимого ризику, оскільки допустимий ризик - це рівень ризику, на який банк свідомо погоджується для реалізації своїх стратегічних завдань [3, 6, 13]. Беручи на себе нефінансовий ризик, наприклад, ризик репутації, банк не може передбачити рівень отриманого доходу (за винятком випадків коли банк спеціально створений для шахрайства чи відмивання грошей).
Наявність в банку ефективної системи управління ризиками суттєво зменшує їх ступінь.
Уникнення ризику - найбільш дієвий метод для нефінансових ризиків. Тоді як інші методи спрямовані на обмеження потенційного впливу ризику на організацію або зменшення ймовірності та ступеня ризику, скорочення фінансових наслідків,. Результат уникнення ризиків полягає у загальному обмеженні збитків як наслідку нараження на специфічний ризик [6].
В цілому, у світовій практиці традиційно виділяють чотири взаємопов'язані етапи управління ризиками (ризик-менеджменту): ідентифікація (виявлення) ризику; кількісна оцінка (вимірювання) ризику; моніторинг ризику; контроль (управління) ризиком.
Ці етапи формують замкнений цикл ризик-менеджменту. Вони здійснюються послідовно: ідентифікація (виявлення) ризику, кількісна оцінка виявленого ризику, моніторинг ризиків (тобто етап звітності для керівництва), і, зрештою, прийняття управлінського рішення щодо мінімізації, уникнення, пом'якшення ризиків, їх страхування, встановлення лімітів їх величини або безпосереднього прийняття ризику (здійснення контролю) [9,10,11, 14].
Очевидно, що для нефінансових ризиків, які не піддаються кількісній оцінці, замкнений цикл ризик-менеджменту не передбачає кількісної оцінки ризику, а цикл ризик-менеджменту зводиться до трьох етапів: ідентифікація, моніторинг, контроль.
Ідентифікація нефінансового ризику здійснюється на основі визначених карт ризиків та прийнятих методик. Моніторинг - це стадія звітування щодо виявленого ризику. Відповідно, контроль як стадія безпосереднього прийняття рішення - найважливіша, оскільки саме він є свідомою реакцією на подію. При цьому у разі нефінансових ризиків контроль зводиться до мінімізації або уникнення ризиків, оскільки, встановлення лімітів їх величини і безпосереднє прийняття ризику має лише негативний вплив і не може принести банкові дохід.
Отже, підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновки, що нефінансові ризики можуть призвести до фінансових втрат або зменшення клієнтської бази банківської установи, в тому числі до притягнення її керівників до адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності. Ці ризики мають місце на всіх рівнях організації, і тому банки повинні відповідально ставитись до своїх стосунків із клієнтами та суспільством.
У банку повинна бути створена служба контролю нефінансових ризиків (централізована чи децентралізована), яка має бути незалежною від бізнесової діяльності банку та здійснювати свою роботу на попереджувальній основі. При цьому, остаточна відповідальність за дотримання банком нормативних вимог повинна покладатись на спостережну раду та правління банку. Вони повинні затвердити та контролювати виконання відповідних внутрішніх положень та правил.
Примітки:
1. Система оцінки ризиків: методичні вказівки з інспектування банків затверджена постановою Правління Національного банку України від 5.03.2004 № 104— К., 2004.
2. Соглашение о достаточности капитала (Базель — II) [Електронний ресурс]: Управление кредитним и операционньім риском.: http://www.nva.ru
3. Башнянин Г.І.Управління ризиками платіжних систем у перехідній економіці / Г.І. Башнянин, О.Д. Вовчак // Наукове видання. - Львів, Новий світ, 2006. - 223 с.
4. Вітлінський В. В. Становлення теорії економічного ризику (ризикології) / В. В. Вітлінський. - К: КДЕУ, 1996. - 22 с. - Деп. в ДНГБ України 21.05.1996, № 1245 - Ук9б.
5. Клейнер Г. Риски промьішленних предприятий (как их уменшить и компенсировать)/ Г. Клейнер // Российский економический журнал. - 1994. - № 5 - б. - С. 85 - 92.
6. Машина Н. І. Економічний ризик та методи його вимірювання/ Машина Н. І. - К.:ЦНЛ, 2003. - 187 с.
7. Михалевич В. С Пакет прикладних программ недифференцируемой и стохастической оптимизации / В. С Михалевич, Ю. М. Ермольев // Исследование операций и АСУ. - К., 1996. -Вьіп. 27. -С. 3- 28.
8. Моисеев Н. Н. Математические задачи системного анализа/ Н. Н. Моисеев - М.: Наука, 1981. - 487 с.
9. Успаленко В. И. Риск в би знесе/ В. И.Успаленко. - К.: Изд-во ХИСИ, 1993. - 206 с.
10. Харченко С. Некоторьіе аспекти подготовки специалистов и руководителей в области анализа риска/ С. Харченко // Управление риском.- 1997. -№ 4. -С. 42- 47.
11. Черкасов В. В. Деловой риск впредпринимательской деятельности/ В. В. Черкасов. - К.:Либра, 1996. - 154 с.
12. Шелехов К. В. Вопросьі менеджмента рисков и банковские риски/ К. В.Шелехов, В. Д. Бигдаш // Банковские технологии. - № 2. - 1998. - С. 25 - 34.
13. Ширинская Е. П. Операций коммерческих банкові российский и зарубежньїй опит/ Е. П. Ширинская. - М., 2005. - 160 с.
14. Ястремський О. І. Моделювання економічного ризику/ О. І. Ястремський. - К: Либідь, 1998. - 176 с.
Orest Chornyy
Lviv National University by Ivan Franko
Activities of banks with non-financial risks
Problems are examined of banking non-financial risks. Special attention is paid to the bank's reputation risk and strategic risk, also to principles of risk control systems
© Чорний О.Ю., 2011
ЛНУ імені Івана Франка, ЕкфМ-51с
Нефінансові ризики у діяльності вітчизняних банків
У ринковій системі господарювання будь-яка угода, операція або рішення містять елементи ризику. Це пов'язано не лише з діяльністю самого підприємця, а й з іншими об'єктивними причинами. Ризикова ситуація не завжди виникає через те, що підприємець не знає чого прагне, чи погано орієнтується у навколишньому середовищі. Економічні суб'єкти у будь-якій сфері приймають рішення на основі недосконалої конкуренції і не можуть з певністю передбачити наслідки винесених рішень [3]. На нашу думку, головною проблемою більшості вітчизняних суб'єктів господарювання є їх неадаптованість до ринкових умов, а головне - до господарського ризику, рівень якого протягом останніх років помітно зростає. Саме тому із розвитком ринкових відносин в Україні актуальним постає питання аналізу факторів ризику. Значних результатів у теорії та моделюванні ризику досягла українська (зокрема київська) школа на чолі з такими вченими, як В. С. Михалевич, Ю. М. Єрмольев, О. І. Ястремський та їхніми учнями [7; 8; 14]. Учені цієї школи роблять суттєвий внесок як у методологічні питання дослідження теорії ризику та невизначеності, так і стосовно його інструментарію. Серед інших дослідників даної проблематики можна виділити В. Успаленко, Б. Гардінеру, І. Балабанову, І. Лукасевича, В. Черкасова, К. Шелехова, В. Бигдаша та інших [3, 4, 5, 6, 9, 10, 11, 12, 13].
Завдяки розширенню спектра банківських послуг та мережі банків по всьому світу, банківські нефінансові ризики виходять на перше місце за рівнем небезпеки. Донедавна робота банків була простішою, оскільки вони оперували у замкнених громадах або регіонах, надавали однорідні послуги, а тому не приділяли цим ризикам належної уваги. Сьогодні ситуація змінилася, відповідно до Другої базельської угоди про капітал (Базель II) нефінансові ризики включені до формули розрахунку капіталу.
Відповідно до Методичних вказівок Національного банку України "Система оцінки ризиків" ризик - це ймовірність того, що події, очікувані або неочікувані, можуть мати негативний вплив на капітал та/або надходження банку [1].
Тобто банківський ризик - це можливість втрат для банку у разі виникнення певних несприятливих для нього обставин. При цьому ці обставини не обов'язково мають бути пов'язані з фінансовою активністю банку.
Сьогодні виділяють такі основні категорії банківських ризиків: кредитний, ліквідності, ринковий, операційний, процентної ставки, валютний, операційно-технологічний, юридичний, репутації, стратегічний тощо. Банки можуть виділяти набагато більше підвидів ризиків, проте перелічені вище категорії є основними.
Згідно з Методичними вказівками Національного банку України "Система оцінки ризиків" стратегічним напрямом наглядової політики Національного банку України є управління ризиками на основі їх кількісної оцінки. Однак нефінансові ризики не можуть бути оцінені кількісно через неможливість достовірної оцінки ймовірності їх виникнення, величини збитків, до яких вони можуть призвести, величини втрати капіталу. Тобто, із зазначених ризиків останні три, а саме юридичний, репутації та стратегічний, які є нефінансовими, вважаються такими, що не піддаються кількісній оцінці.
Нефінансові ризики залежать не тільки від об'єктивних факторів, але й від того, яким чином побудована в банку система внутрішнього контролю та від людського фактору [3]. Отже, очевидно, що достовірна оцінка ймовірності виникнення цих ризиків та їх впливу на надходження та капітал банку є неможливою. Так, при порушенні законодавства, тобто виникненні юридичного ризику, неможливо точно визначити, які саме контрзаходи будуть застосовані до банку, оскільки юридичні санкції завжди передбачають альтернативні покарання, залишаючи певний простір для власного розсуду чи рішення відповідної посадової особи.
Окрім цього, на відміну від фінансових ризиків, для нефінансових не можна застосовувати поняття допустимого ризику, оскільки допустимий ризик - це рівень ризику, на який банк свідомо погоджується для реалізації своїх стратегічних завдань [3, 6, 13]. Беручи на себе нефінансовий ризик, наприклад, ризик репутації, банк не може передбачити рівень отриманого доходу (за винятком випадків коли банк спеціально створений для шахрайства чи відмивання грошей).
Наявність в банку ефективної системи управління ризиками суттєво зменшує їх ступінь.
Уникнення ризику - найбільш дієвий метод для нефінансових ризиків. Тоді як інші методи спрямовані на обмеження потенційного впливу ризику на організацію або зменшення ймовірності та ступеня ризику, скорочення фінансових наслідків,. Результат уникнення ризиків полягає у загальному обмеженні збитків як наслідку нараження на специфічний ризик [6].
В цілому, у світовій практиці традиційно виділяють чотири взаємопов'язані етапи управління ризиками (ризик-менеджменту): ідентифікація (виявлення) ризику; кількісна оцінка (вимірювання) ризику; моніторинг ризику; контроль (управління) ризиком.
Ці етапи формують замкнений цикл ризик-менеджменту. Вони здійснюються послідовно: ідентифікація (виявлення) ризику, кількісна оцінка виявленого ризику, моніторинг ризиків (тобто етап звітності для керівництва), і, зрештою, прийняття управлінського рішення щодо мінімізації, уникнення, пом'якшення ризиків, їх страхування, встановлення лімітів їх величини або безпосереднього прийняття ризику (здійснення контролю) [9,10,11, 14].
Очевидно, що для нефінансових ризиків, які не піддаються кількісній оцінці, замкнений цикл ризик-менеджменту не передбачає кількісної оцінки ризику, а цикл ризик-менеджменту зводиться до трьох етапів: ідентифікація, моніторинг, контроль.
Ідентифікація нефінансового ризику здійснюється на основі визначених карт ризиків та прийнятих методик. Моніторинг - це стадія звітування щодо виявленого ризику. Відповідно, контроль як стадія безпосереднього прийняття рішення - найважливіша, оскільки саме він є свідомою реакцією на подію. При цьому у разі нефінансових ризиків контроль зводиться до мінімізації або уникнення ризиків, оскільки, встановлення лімітів їх величини і безпосереднє прийняття ризику має лише негативний вплив і не може принести банкові дохід.
Отже, підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновки, що нефінансові ризики можуть призвести до фінансових втрат або зменшення клієнтської бази банківської установи, в тому числі до притягнення її керівників до адміністративної, цивільної або кримінальної відповідальності. Ці ризики мають місце на всіх рівнях організації, і тому банки повинні відповідально ставитись до своїх стосунків із клієнтами та суспільством.
У банку повинна бути створена служба контролю нефінансових ризиків (централізована чи децентралізована), яка має бути незалежною від бізнесової діяльності банку та здійснювати свою роботу на попереджувальній основі. При цьому, остаточна відповідальність за дотримання банком нормативних вимог повинна покладатись на спостережну раду та правління банку. Вони повинні затвердити та контролювати виконання відповідних внутрішніх положень та правил.
Примітки:
1. Система оцінки ризиків: методичні вказівки з інспектування банків затверджена постановою Правління Національного банку України від 5.03.2004 № 104— К., 2004.
2. Соглашение о достаточности капитала (Базель — II) [Електронний ресурс]: Управление кредитним и операционньім риском.: http://www.nva.ru
3. Башнянин Г.І.Управління ризиками платіжних систем у перехідній економіці / Г.І. Башнянин, О.Д. Вовчак // Наукове видання. - Львів, Новий світ, 2006. - 223 с.
4. Вітлінський В. В. Становлення теорії економічного ризику (ризикології) / В. В. Вітлінський. - К: КДЕУ, 1996. - 22 с. - Деп. в ДНГБ України 21.05.1996, № 1245 - Ук9б.
5. Клейнер Г. Риски промьішленних предприятий (как их уменшить и компенсировать)/ Г. Клейнер // Российский економический журнал. - 1994. - № 5 - б. - С. 85 - 92.
6. Машина Н. І. Економічний ризик та методи його вимірювання/ Машина Н. І. - К.:ЦНЛ, 2003. - 187 с.
7. Михалевич В. С Пакет прикладних программ недифференцируемой и стохастической оптимизации / В. С Михалевич, Ю. М. Ермольев // Исследование операций и АСУ. - К., 1996. -Вьіп. 27. -С. 3- 28.
8. Моисеев Н. Н. Математические задачи системного анализа/ Н. Н. Моисеев - М.: Наука, 1981. - 487 с.
9. Успаленко В. И. Риск в би знесе/ В. И.Успаленко. - К.: Изд-во ХИСИ, 1993. - 206 с.
10. Харченко С. Некоторьіе аспекти подготовки специалистов и руководителей в области анализа риска/ С. Харченко // Управление риском.- 1997. -№ 4. -С. 42- 47.
11. Черкасов В. В. Деловой риск впредпринимательской деятельности/ В. В. Черкасов. - К.:Либра, 1996. - 154 с.
12. Шелехов К. В. Вопросьі менеджмента рисков и банковские риски/ К. В.Шелехов, В. Д. Бигдаш // Банковские технологии. - № 2. - 1998. - С. 25 - 34.
13. Ширинская Е. П. Операций коммерческих банкові российский и зарубежньїй опит/ Е. П. Ширинская. - М., 2005. - 160 с.
14. Ястремський О. І. Моделювання економічного ризику/ О. І. Ястремський. - К: Либідь, 1998. - 176 с.
Orest Chornyy
Lviv National University by Ivan Franko
Activities of banks with non-financial risks
Problems are examined of banking non-financial risks. Special attention is paid to the bank's reputation risk and strategic risk, also to principles of risk control systems
