Малярчук Т.А.
ЛНУ імені Івана Франка, ЕкфС-51с
Державне регулювання ринку фінансових послуг в Україні
Роль фінансового ринку у фінансово-економічній ситуації, яка склалася в Україні надзвичайно важлива. Фінансовий ринок дає необмежені можливості для інвестицій і тому постійно перебуває в центрі уваги Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів та інших владних структур. В Україні фінансовий ринок лише формується, на ньому ще не встановилися традиції та правила роботи, саме ця причина, в першу чергу обумовлює необхідність приведення в дію системи ефективного регулювання фінансового ринку з боку державних структур [2].
Дослідженням даної проблеми займались такі вітчизняні вчені як Ходаківська В.П., Смолянська О., Шелудько В., Бурмака М., а також зарубіжні – Бернард Р., Борн Б., Квинтин М., Тейлор М.У.
В Україні ринкові процеси відбуваються на фоні гострої нестачі інвестиційних ресурсів, необхідних для розвитку економіки. Питання гарантування прав та визначення законодавчих рамок інвестиційної діяльності повинно бути однією з пріоритетних функцій держави і суспільства. При визначенні внутрішнього інвестиційного потенціалу та засобів його використання завданням державного регулювання фінансового ринку в будь-якій країні є не стільки впорядкування діяльності позичальників капіталу і фінансових посередників, забезпечення стабільного розвитку і функціонування фінансового ринку в цілому, скільки детермінація кола та пошук шляхів вирішення проблем інвесторів, захист інвесторів, перш за все, дрібних і найменш захищених.
Регулювання фінансового ринку повинно передбачати встановлення правил інвестиційного процесу, обов’язкових для всіх – і для дрібних, і для великих інвесторів. Завдяки цьому стає очевидним те, що є закон, який захищає кожного інвестора, і є покарання для тих, хто його порушить. Це підтримує віру людей у необоротність позитивних змін, без якої не може розвиватись ринкова економіка. Що стосується великих інвесторів і емітентів цінних паперів, деякі обмеження їх «свободи» державним контролем – лише невелика плата за стабільність, довіру і забезпечення законності в їх сфері, які дозволять забезпечити державний контроль [5].
Державне регулювання ринку фінансових послуг та його складових - це об'єднання в єдину систему певних методів і прийомів, що дозволяють упорядкувати діяльність усіх його учасників і операцій між ними шляхом встановлення державою певних вимог та правил задля підтримки рівноваги взаємних інтересів усіх учасників.
Основна мета державного регулювання - це здійснення державою комплексних заходів щодо [2]:
- створення умов для ефективної мобілізації та розміщення на ринку вільних фінансових ресурсів;
- захисту прав інвесторів та інших учасників фінансового ринку;
- контролю за прозорістю та відкритістю ринку;
- дотримання учасниками ринку вимог актів законодавства;
- запобігання монополізації та сприяння розвитку добросовісної конкуренції на фінансовому ринку.
Важелями непрямого втручання держави у регулювання фінансового ринку є [2]:
1) податкова політика, яка впливає на ділову активність, а отже, на потребу у фінансових ресурсах і знаходить своє нормативне оформлення через податкове право;
2) регулювання грошової маси й обсягів кредитів через вплив на ставку позикового відсотка;
3) зовнішньоекономічна політика, що пов'язана з регулюванням операцій з іноземними валютами та експортно-імпортних операцій;
4) гарантії держави щодо позик приватного сектора;
5) вихід держави на ринок позикових капіталів, що створює пряму конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами.
Формами державного регулювання фінансового ринку є [2]:
- прийняття актів законодавства з питань діяльності його учасників;
- регулювання випуску та обігу фінансових активів, прав і обов'язків учасників ринку;
- реєстрація емісій фінансових активів та інформації про їх випуск, контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску та продажу фінансових активів;
- видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку та забезпечення контролю за такою діяльністю;
- створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами фінансових активів і особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;
- контроль за достовірністю інформації, що надається контролюючим органам емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;
- контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку тощо.
Державне регулювання діяльності на ринку фінансових послуг в Україні здійснюють [4]:
1) щодо ринку банківських послуг - Національний банк України;
2) щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;
3) щодо інших ринків фінансових послуг - Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України.
Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг) мають право на доступ до інформаційних баз даних одне одного, які ведуться з метою регулювання ринків фінансових послуг, і зобов'язані своєчасно повідомляти один одному про будь-які спостереження та висновки, необхідні для виконання покладених на них обов'язків.
Державне регулювання ринку банківських послуг здійснює Національний банк України, який є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. № 679-ХІV та іншими законами України [4].
На початковому етапі становлення ринок цінних паперів регулювався багатьма державними органами - Міністерством фінансів України, Фондом державного майна України, Антимонопольним комітетом України, НБУ [1].
Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР), яка підпорядкована Пре¬зиденту України та підзвітна Верховній Раді України. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників рин¬ку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чин¬ним законодавством. З метою координації діяльності державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів створюється Координаційна рада. До її складу входять керівники державних органів, що у межах своєї компетенції здійснюють контроль або інші функції управління щодо фондового ринку та інвестиційної діяльності в Україні [3].
Отже, можна зробити висновок, що на сучасному етапі державне регулювання ринку фінансових послуг в Україні знаходиться на досить високому рівні та в цілому відповідає рівню розвитку фінансового ринку та стану фінансової системи країни.
Список використаних джерел:
1. Грідчіна М.В., Захожай В.Б. Фінанси (теоретичні основи).- К.: МАУП, 2004. - 312 с.
2. Еш С.М. Фінансовий ринок. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 528 с.
3. Карлін M.I. Фінансова система України. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://pidruchniki.ws/00000000/finansi/finansova_sistema_ukrayini_-_karlin_mi
4. Науменкова С.В. Ринок фінансових послуг. - К. : Знання, 2010. - 532 с.
5. Ходаківська В.П., Данілов О.Д. Ринок фінансових послуг: Навчальний посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – 501 с.
ЛНУ імені Івана Франка, ЕкфС-51с
Державне регулювання ринку фінансових послуг в Україні
Роль фінансового ринку у фінансово-економічній ситуації, яка склалася в Україні надзвичайно важлива. Фінансовий ринок дає необмежені можливості для інвестицій і тому постійно перебуває в центрі уваги Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів та інших владних структур. В Україні фінансовий ринок лише формується, на ньому ще не встановилися традиції та правила роботи, саме ця причина, в першу чергу обумовлює необхідність приведення в дію системи ефективного регулювання фінансового ринку з боку державних структур [2].
Дослідженням даної проблеми займались такі вітчизняні вчені як Ходаківська В.П., Смолянська О., Шелудько В., Бурмака М., а також зарубіжні – Бернард Р., Борн Б., Квинтин М., Тейлор М.У.
В Україні ринкові процеси відбуваються на фоні гострої нестачі інвестиційних ресурсів, необхідних для розвитку економіки. Питання гарантування прав та визначення законодавчих рамок інвестиційної діяльності повинно бути однією з пріоритетних функцій держави і суспільства. При визначенні внутрішнього інвестиційного потенціалу та засобів його використання завданням державного регулювання фінансового ринку в будь-якій країні є не стільки впорядкування діяльності позичальників капіталу і фінансових посередників, забезпечення стабільного розвитку і функціонування фінансового ринку в цілому, скільки детермінація кола та пошук шляхів вирішення проблем інвесторів, захист інвесторів, перш за все, дрібних і найменш захищених.
Регулювання фінансового ринку повинно передбачати встановлення правил інвестиційного процесу, обов’язкових для всіх – і для дрібних, і для великих інвесторів. Завдяки цьому стає очевидним те, що є закон, який захищає кожного інвестора, і є покарання для тих, хто його порушить. Це підтримує віру людей у необоротність позитивних змін, без якої не може розвиватись ринкова економіка. Що стосується великих інвесторів і емітентів цінних паперів, деякі обмеження їх «свободи» державним контролем – лише невелика плата за стабільність, довіру і забезпечення законності в їх сфері, які дозволять забезпечити державний контроль [5].
Державне регулювання ринку фінансових послуг та його складових - це об'єднання в єдину систему певних методів і прийомів, що дозволяють упорядкувати діяльність усіх його учасників і операцій між ними шляхом встановлення державою певних вимог та правил задля підтримки рівноваги взаємних інтересів усіх учасників.
Основна мета державного регулювання - це здійснення державою комплексних заходів щодо [2]:
- створення умов для ефективної мобілізації та розміщення на ринку вільних фінансових ресурсів;
- захисту прав інвесторів та інших учасників фінансового ринку;
- контролю за прозорістю та відкритістю ринку;
- дотримання учасниками ринку вимог актів законодавства;
- запобігання монополізації та сприяння розвитку добросовісної конкуренції на фінансовому ринку.
Важелями непрямого втручання держави у регулювання фінансового ринку є [2]:
1) податкова політика, яка впливає на ділову активність, а отже, на потребу у фінансових ресурсах і знаходить своє нормативне оформлення через податкове право;
2) регулювання грошової маси й обсягів кредитів через вплив на ставку позикового відсотка;
3) зовнішньоекономічна політика, що пов'язана з регулюванням операцій з іноземними валютами та експортно-імпортних операцій;
4) гарантії держави щодо позик приватного сектора;
5) вихід держави на ринок позикових капіталів, що створює пряму конкуренцію між державою та підприємствами-емітентами.
Формами державного регулювання фінансового ринку є [2]:
- прийняття актів законодавства з питань діяльності його учасників;
- регулювання випуску та обігу фінансових активів, прав і обов'язків учасників ринку;
- реєстрація емісій фінансових активів та інформації про їх випуск, контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску та продажу фінансових активів;
- видача спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення професійної діяльності на ринку та забезпечення контролю за такою діяльністю;
- створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами фінансових активів і особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;
- контроль за достовірністю інформації, що надається контролюючим органам емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;
- контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку тощо.
Державне регулювання діяльності на ринку фінансових послуг в Україні здійснюють [4]:
1) щодо ринку банківських послуг - Національний банк України;
2) щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів - Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;
3) щодо інших ринків фінансових послуг - Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України.
Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг) мають право на доступ до інформаційних баз даних одне одного, які ведуться з метою регулювання ринків фінансових послуг, і зобов'язані своєчасно повідомляти один одному про будь-які спостереження та висновки, необхідні для виконання покладених на них обов'язків.
Державне регулювання ринку банківських послуг здійснює Національний банк України, який є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. № 679-ХІV та іншими законами України [4].
На початковому етапі становлення ринок цінних паперів регулювався багатьма державними органами - Міністерством фінансів України, Фондом державного майна України, Антимонопольним комітетом України, НБУ [1].
Державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР), яка підпорядкована Пре¬зиденту України та підзвітна Верховній Раді України. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників рин¬ку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чин¬ним законодавством. З метою координації діяльності державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів створюється Координаційна рада. До її складу входять керівники державних органів, що у межах своєї компетенції здійснюють контроль або інші функції управління щодо фондового ринку та інвестиційної діяльності в Україні [3].
Отже, можна зробити висновок, що на сучасному етапі державне регулювання ринку фінансових послуг в Україні знаходиться на досить високому рівні та в цілому відповідає рівню розвитку фінансового ринку та стану фінансової системи країни.
Список використаних джерел:
1. Грідчіна М.В., Захожай В.Б. Фінанси (теоретичні основи).- К.: МАУП, 2004. - 312 с.
2. Еш С.М. Фінансовий ринок. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 528 с.
3. Карлін M.I. Фінансова система України. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://pidruchniki.ws/00000000/finansi/finansova_sistema_ukrayini_-_karlin_mi
4. Науменкова С.В. Ринок фінансових послуг. - К. : Знання, 2010. - 532 с.
5. Ходаківська В.П., Данілов О.Д. Ринок фінансових послуг: Навчальний посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – 501 с.
