Єршова Д.А. Міжнародні економічні санкції

УДК 336
© Єршова Д.А., 2022
ЛНУ імені Івана Франка, ЕКФМ-11с

Міжнародні економічні санкції

Сучасний стан розвитку міжнародних відносин має особливості. Cьогодні в міжнародних відносинах немає абсолютного лідера, і ця ситуація прогнозується на найближче майбутнє. Якщо до дев’яностих років ХХ століття лідерами були США та СРСР, то сьогодні можна казати про колективне лідерство країн західної Європи, США та Японії. У висновках дослідження Pricewaterhouse Coopers «Світ у 2050 році. Чи продовжаться зміни в розстановці сил у світовій економіці?» прогнозується, що «Китай, безсумнівно, стане найбільшою економікою до 2030 року. До 2050 року Індія може посперечатися з США за друге місце…»[2].
Зважаючи на загострення політичних та економічних відносин у світі, Гельсінський акт забезпечує принципи взаємовідносин між країнами, а саме: співробітництво між країнами; непорушність кордонів; суверенна рівність і поважання прав; незастосування сили чи погрози силою; територіальна цілісність країн; мирне врегулювання спорів; поважання прав та основних свобод, включаючи свободу думки, совісті, релігії і переконань; рівноправність і права народів розпоряджатися своєю долею; сумлінне виконання зобов’язань за міжнародним правом [7].
У міжнародно-політичній науці часто під санкціями розуміють «блокаду», «бойкот», «ізоляцію», «економічну могутність», «економічну дипломатію», «економічний примус». С. Вейнтрауб таку термінологічну строкатість іронічно називає «семантичними уподобаннями» фахівців.
Одними з найвпливовіших є санкції, запроваджені Управлінням контролю за іноземними активами Міністерства фінансів США (“OFAC“). Санкції OFAC є такими ефективними, оскільки вони фактично мають екстериторіальний характер і можуть поширюватись на необмежене коло резидентів інших країн.
Застосування санкцій проти країни, відповідальної за міжнародне протиправне діяння, можливе у формі індивідуальної або колективної самодопомоги (англ. seft-help), яка покладається на самі країни. Самодопомога розглядається як дії потерпілої країни у відповідь (англ. retaliatory) з метою спонукати країну, відповідальну за міжнародне протиправне діяння, виконати її зобов’язання відповідно до міжнародного права, тобто санкції є здійсненням права потерпілої країни на притягнення до відповідальності країни, яка порушила свої зобов’язання щодо неї або порушила права третіх країн, в яких виражається їх спільний інтерес. Останнім часом щодо дій країн у відповідь вживається термін «контрзаходи» (англ. counter-measures) [7].
Серед усіх видів міжнародних санкцій значна роль належить міжнародним економічним санкціям, тому що їх використання можна розглядати як метод економічного тиску для досягнення як економічних, так і політичних цілей. Вони можуть бути спрямовані на досягнення незначних змін у цільовій країні, на дестабілізацію цільового уряду; на послаблення спроможності держави проводити тактичні військові операції. Санкції можуть мати за мету підірвати військовий потенціал націленої на великі політичні зміни країни [3].
К.В. Мануїлова вважає, що сьогодні за застосування економічних санкцій мається на меті здійснення «тиску на певну державу з тим, щоб змусити її уряд припинити допущені порушення і прийняти рішення різного рівня значущості. До таких рішень може належати виведення військ з окупованих територій, приєднання, наприклад, до договору про нерозповсюдження ядерної зброї, проведення чесних виборів, припинення підтримки міжнародного тероризму» [5, с. 39].
Використання економічних санкцій після Другої світової війни стало поширеним явищем. Якщо у 50-х роках було зафіксовано 15 випадків їх застосування, то у 60-х – 20, у 70-х – 37, 80-х – 23, у 90-х – понад 50 [6, с. 13].
Дослідивши зміст, види міжнародних санкцій, у тому числі й економічних, спробуємо розглянути особливості використання санкцій у сучасних умовах з погляду основних проблем України. По-перше, які втрати мають країни внаслідок санкцій проти Росії. По-друге, як суб’єкти Росії реагують на санкції. По-третє, які зміни зазнала зовнішня торгівля України з огляду на санкції і що треба робити. Втрати Росії внаслідок санкцій різні джерела оцінюють по-різному. Одні наголошують, що Росія втрачає приблизно 1,5% ВВП. Згідно з іншими російськими джерелами, втрати у фінансовій галузі Росії станом на 2016 рік становили 250 млрд доларів. А Мінекономрозвитку РФ вважає, що Росія втратила лише 25 мільярдів, а Євросоюз – 100 мільярдів доларів [7].
Отже, санкції залишаються в силі, незважаючи на величезні втрати, яких зазнала як Україна, так і країни ЄС, оскільки першочерговою метою є повернення Росії до верховенства права, а інші заходи для досягнення цього ще не визначені. Сьогодні «цілеспрямовані» або «розумні» санкції стають все більш поширеними з метою мати найбільший «точковий» вплив на конкретних осіб або фінансові чи політичні групи, які порушують міжнародне право. Економічні санкції, які впроваджувалися на міжнародному рівні в останній період, зазнали змін: раніше вони були заходами загального характеру, а сьогодні вони стали цілеспрямованими. Однак в авторитарних країнах, таких як Росія, ефективність цілеспрямованих санкцій не завжди є, тому цільові – високопосадовці мають можливість заробляти у власній країні, тому вони продовжують, як і раніше, здійснюючи свою політику, вільно від зовнішнього впливу.

1. The World Trade Organization (WTO) [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.wto.org/
2. PwC: Економічний прогноз «Світ у 2050 році». URL: https://www.pwc.com/ua/uk/press-room/2015/ the-world-in-2050.html.
3. Hufbauer G. Economic Sanctions: Reconsidered / G. Hufbauer et al. Washington : Institute for International Economics, 2007
4. Hufbauer G. Economic Sanctions: Reconsidered / G. Hufbauer et al. Washington : Institute for International Economics, 2007. 234 p.
5. Мануїлова К.В. Економічні санкції як інструмент зовнішньої політики. Актуальні проблеми міжнародних відносин. 2014. Вип. 122. Ч. 2. С. 38–43.
6. Панченко В.Г. Економічні санкції як інструмент зовнішньої політики в контексті реалізації національ-
7. Юридична енциклопедія: В 6 томах. Том 2: Д-Й / Редколегія: Ю.С. Шемчушенко (голова редколегії) та інші. – К.: «Українська енциклопедія», 1999. – 744с.