Звір Т.І. Учасники страхового ринку

УДК 336
© Звір Т.І., 2011
ЛНУ імені Івана Франка, Екф-34с

Учасники страхового ринку

1. Розвиток страхового ринку України є нагаль¬ною потребою, зумовленою зростанням рівня неви¬значеності та ризиковості економічних, політичних, соціальних та екологічних процесів.
2. Можливості стрімкого розвитку ринку страхо¬вих послуг в Україні обмежені такими чинниками:
— низький рівень доходів у суспільстві;
— недовіра до страховика, яка посилюється низь¬ким рівнем латоспроможності страхових компаній;
— недосконалість не тільки власне страхового, а й у цілому законодавства, неузгодженість страхового законодавства з Ци¬вільним кодексом України тощо;
— відсутність державних преференцій на страхо¬вому ринку;
— недостатній розвиток інструментів фондового рин¬ку для ефективного розміщення страхових резервів;
— відсутність надійних механізмів розвитку стра¬хування життя, медичного та пенсійного страхуван¬ня тощо;
— відсутність незалежної системи підготовки ви¬сококваліфікованих фахівців зі страхування і т. ін.
Страховий ринок — частина фінансового ринку, де об'єктом купівлі-продажу виступає стра¬ховий захист, формуються попит і пропозиція на нього. Головною функцією страхового ринку є акумуля¬ція та розподіл страхового фонду з метою страхово¬го захисту суспільства.
Об'єктивна необхідність виникнення та розвит¬ку страхового ринку зумовлюється наявністю суспіль¬ної потреби у страхових послугах та наявністю стра¬ховика, здатного їх задовольнити.
Залежно від критерію, покладеного в основу кла¬сифікації страхового ринку, розрізняють інституціональну, територіальну, галузеву та організаційну структури.
Інституціональна структура ґрунтується на розмежуванні приватної, публічної або комбінова¬ної форм власності, на якій створюється страхова організація. Вона може бути представлена акціонерними, корпоративними, взаємними, державними стра¬ховими компаніями. Закон України "Про господарські товариства" регламентує конкретніше вико¬ристання різноманітних організаційно-правових форм господарських об'єднань.
У територіальному аспекті виділяють місцевий (регіональний), національний (внутрішній) та світовий (зовнішній) страхові ринки.
Місцевий (регіональний) ринок задовольняє страхові інтереси регіону; національний — інтереси, що переросли межі регіону і розширились до рівня нації (держави), світовий — задовольняє попит на страхові послуги в масштабі світового господарства.
За галузевою ознакою виділяють ринки особис¬того та майнового страхування. Кожна з названих ланок має свою структуру (сегментацію).
Організаційна структура страхового ринку може бути представлена так.
1. Страхове товариство або страхова компанія, де відбувається формування страхового фонду і пе¬реплітаються індивідуальні, колективні та групові інтереси. Свої стосунки з іншими страховиками економіч¬но відокремлені страхові товариства будують на ос¬нові співстрахування та перестрахування.
2. Страхові товариства можуть об'єднуватись у спілки, асоціації, пули та інші об'єднання для коор¬динації діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України. Вони не мають права займатися страховою діяльністю.
3. Товариства взаємного страхування — юри¬дичні особи — страховики, створені відповідно до За¬кону України "Про страхування" з метою страхуван¬ня ризиків цього товариства. Сплата страхового пла¬тежу здійснюється за рахунок чистого прибутку, що залишається у розпорядженні членів товариства, крім випадків, передбачених законодавством України.
Кожний член товариства за умови використання ним усіх зобов'язань перед товариством взаємного страхування, незалежно від суми страхового внеску, має право отримати повністю необхідне страхове від¬шкодування у разі настання страхового випадку.
4. Страхові агенти та страхові брокери — страхові посередники,— через яких страховики здій¬снюють страхову діяльність. Страхове законодавство визначає їхні функції таким чином:
— консультування;
— експертно-інформаційні послуги;
— підготовка, укладення та супровід договорів страхування (перестрахування), в тому числі щодо врегулювання збитків у частині одержання та пере¬рахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань відповідно із страхуваль¬ ником або перестрахувальником;
— інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим Уповноваженим органом.
Страхові агенти — громадяни або юридичні осо¬би, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укла¬дання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Стра¬хові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком.
Страхові брокери — громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності і здійсню¬ють посередницьку діяльність на страховому ринку за винагороду від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика. Страхові брокери — громадяни, які не мають права отримувати та пере¬раховувати страхові платежі, страхові виплати та виплати страхового відшкодування.
У деяких країнах через страхових брокерів здій¬снюється переважна більшість усіх видів страхуван¬ня, в інших — тільки страхування великих, нових та маловідомих ризиків. Найбільшого розвитку інститут брокерів досяг у Великій Британії.
Посередницька діяльність страхових агентів і страхових брокерів на користь іноземних страхо¬виків на території України не допускається, крім договорів перестрахування (ст. 30 Закону Украї¬ни "Про внесення змін до Закону України "Про стра¬хування").
5. Перестраху вальні компанії (перестраховики) — організації, які не виконують прямих страхових операцій, а приймають у перестрахування ризи¬ки інших страховиків і можуть передавати частину з них в ретроцесію.
6. Перестрахові брокери — юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені на підставі бро¬керської угоди із страховиком, який має потребу у перестрахуванні як посередник.
7. Моторне (транспортне) страхове бюро — юридична особа, яка утримується за рахунок коштів страховиків, котрим дозволено займатися страхуван¬ням відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам, та за умовами, пе¬редбаченими міжнародними договорами. України.
Власна внутрішня структура страховика:
представництва — підрозділи страхової ком¬панії, які не мають статусу самостійної юридичної особи і займаються, як правило, збиранням інфор¬мації, рекламою, репрезентаціями, пошуком клієнтів, але не здійснюють комерційної діяльності;
агентства — підрозділи, які мають право викону¬вати всі функції представництва, а також здійснюва¬ти операції з укладання та обслуговування договорів;
філіали (відділення) страхової компанії — підроз¬діли, які теж не мають права юридичної особи і здійснюють свою діяльність, керуючись законодавством, нормативними актами, статутом та рішення¬ми загальних зборів акціонерів, ради директорів та президента компанії. Результати роботи філіалу (від¬ділення) відображаються у послідовному балансі страхової компанії. Управління системою страху¬вання здійснюється страховиком.
Усі елементи внутрішньої структури страхового ринку взаємоповязані. Вплив на один із них спричиняє дію в інших. Тому управлінському складу стра¬хової компанії важливо враховувати взаємодію цих елементів і узгоджувати їх із зовнішнім середо¬вищем.
Зовнішнє середовище страхового ринку — це сис¬тема факторів, що взаємодіють, які оточують вну¬трішню систему ринку і впливають на неї.
Зовнішнє середовище страхового ринку скла¬дається з елементів, якими страховик може управ¬ляти, та з тих, на які він впливати не може, але пови¬нен враховувати їх у своїй діяльності.
До складових, на які страховик може впливати, належать:
— ринковий попит;
— конкуренція;
— ноу-хау страхових послуг тощо;
— інфраструктура страхового ринку (правове і нормативне забезпечення, інформаційна та аудитор¬ська мережа, наукове обслуговування, кадри, система організації професійної освіти, наукове обслуго¬вування, професійна етика і мова).
До складових, на які страховик впливати не може, входять:
— чисельність населення, його вікова та статева структури;
— сезонні міграції;
—купівельна спроможність населення і т. ін.
Отже, страховий ринок — це відкрита система, здатна до розширення та звуження, залежна як від загальної економічної ситуації в країні, так і від активності страховика.
3. Ліцензування страхової діяльності
Ліцензування — видача страховим організаці¬ям ліцензій (дозволів) на право проведення тих чи інших видів страхування. В Україні ліцензування страхової діяльності здійснює спеціальний Уповно¬важений орган.
Для отримання ліцензії страховик повинен пода¬ти до Уповноваженого органу:
— заяву;
— копії установчих документів;
— копію свідоцтва про реєстрацію;
—довідки банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують розмір сплаче¬ного статутного фонду);
— довідку про фінансовий стан засновників стра¬ховика, підтверджену аудитором (аудиторською фір¬мою), якщо страховик створений у формі повного чи
командитного товариства або товариства з додатко¬вою відповідальністю;
— правила (умови) страхування;
—економічне обґрунтування запланованої стра¬хової (перестрахувальної) діяльності;
—інформацію про учасників страховика, голову виконавчого органу та його заступників, копію дип¬лома керівника про вищу освіту, інформацію про
наявність відповідних сертифікатів у випадках, пе¬редбачених Уповноваженим органом у справах на¬гляду за страховою діяльністю.
Уповноважений орган у справах нагляду за стра¬ховою діяльністю зобов'язаний розглянути заяву страховика про видачу йому ліцензії у термін, що не перевищує ЗО днів з часу одержання всіх пере¬лічених належних документів.

Список використаних джерел
1. Осадець С.С. Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук, ред. С. С. Осадець. — Вид. 2-ге, перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2002. — 585 с.
2. Пасічний В.О. Страхування: Навч. посібник для студентів ВНЗ/ В.О. Пасічний, В.В. Жван; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. - Х.: ХНАМГ, 2009. – 218 с.
3. Плиса В.Й. Страхування: Навч. посіб. – К.: Каравела, 2005. – 392 с.